росіяни діяли за військовою книжкою: де прорахувалися?
Весняного дня на виїзді з села Горенка в напрямку Гостомеля hromadske зустрілося з командиром «Чорних Запорожців». Командир бригади ЗСУ, яка була кістяком оборони Києва, відрекомендувався «Слов’яном». Уже 23 лютого, пригадує «Слов’ян», він мав інформацію, що росія буде наступати, хоча сам не вірив, що ворог піде на Київ через Білорусь.
«Чорні Запорожці» заздалегідь готувалися зустрічати окупантів. Однак техніку бригади розвантажували вже 24 лютого під ракетними ударами. О 4:30 ранку війна перетворилася на широкомасштабну.
Уже перша фаза агресії — ракетні удари по Києву — продемонструвала прорахунки російського командування. Як пояснює директор New Geopolitics Research Network Михайло Самусь, противник одразу ж мав провести розвідку, оцінити пошкодження й у разі необхідності вдарити повторно. І так аж до моменту, поки не з’ясує, що знищив українську протиповітряну оборону, авіацію, системи управління та комунікацій.
«Вони завдали ударів, Скабєєва заявила, що ППО та авіація знищені, єдиного управління армії немає — все, починаємо наземну операцію. Але ж це було не так. І зрештою, коли вони стали заводити авіацію в наш повітряний простір, літаки почали падати. Якість розвідки та реагування на неї — незадовільні», — каже Самусь.
Наземну операцію в районі Києва росіяни почали з висадки десанту і спроб захопити аеродром ДП «Антонов» у Гостомелі. Майже одразу в соцмережах з’явилися відео з їхніми вертольотами. Генштаб ЗСУ повідомив про 20 вертольотів КА-52 та Мі-8 російської федерації, а репортери CNN продемонстрували окупантів на аеродромі.
«росіяни діяли за військовою книжкою: захоплення ключових аеродромів поблизу об’єктів, які намагаються захопити, висадка десанту», — пояснює військовий експерт Владислав Селезньов.
Проте тут окупанти знову прорахувалися. «Вони вважали, що немає військових формувань, які прикривають Київ з півночі. Наша регулярна військова частина стала для них сюрпризом», — каже «Слов’ян» з посиланням на інформацію із захоплених документів та свідчень полонених росіян.
У підсумку окупанти висадилися в Гостомелі з гелікоптерів та взяли під контроль аеродром. Проте основну частину десанту (з транспортних літаків) противник висаджувати вже не наважився — українська артилерія постійно обстрілювала летовище. Залишалася загроза і для російських транспортних літаків у повітрі. Їх могла ліквідувати або система ППО, або українські винищувачі.
В той самий час, коли висаджувався десант, із Чорнобильської зони йшли колони росіян. З одного боку, для України це був неочікуваний маневр. З іншого — дуже незручний напрямок для самих росіян.
«На півночі Київської області не дуже розгалужена система доріг. Це природний фактор, пов’язаний із наслідками Чорнобильської катастрофи. Доріг там небагато, все інше — лісові хащі або болота. Тобто війська могли переміщуватися лише дорогами й ніяк інакше», — пояснює Селезньов.
Допомогла й річка Ірпінь. Коли українці підірвали основні мости на шляху військ агресора до столиці, річка стала природною перешкодою. Коли росіяни пробували облаштовувати переправи, їх одразу обстрілювала наша артилерія.
Тож прорахунки на початковому етапі та шалений опір різноманітних українських підрозділів зірвали плани ворога щодо швидкого захоплення Києва.
Фото: AP Photo / Rodrigo Abd
Гібридний план: «Афганістан-79» плюс «Чехословаччина-68»
Михайло Самусь проводить історичні паралелі. Він вважає, що план кремля під умовною назвою «Взяти Київ» полягав у гібриді двох військових операцій, які проводив Радянський Союз — «Афганістан-79» плюс «Чехословаччина-68».
За прикладом війни в Афганістані російські війська планували висадити сили спеціальних операцій (ССО) та десант довкола Києва. Далі — на тлі дезорганізації українців та розвалу системи управління мали або ліквідувати, або заарештувати українське керівництво й поставити своїх маріонеток. А втім, росіяни не врахували тероборону, яка не дала ССО, десанту та ДРГ зайти в місто. Після всього колони, які рухалися від кордонів, мали повторити «чехословацький сценарій»: увійти без спротиву в Київ та окупувати столицю.
«Недооцінка українського війська призвела до того, що противник зазнав поразки у перший тиждень. Думали, що в них усе легенько пройде й закінчиться за тиждень. Не вийшло», — підсумував наприкінці березня заступник начальника штабу Командування Сухопутних військ ЗСУ Олександр Грузевич.
Однак ще на початку березня зрив плану швидко захопити Київ не виглядав як остаточна перемога України. Агресор перегрупувався і далі намагався захопити столицю. По суті після перших невдач росіяни перейшли до плану Б — оточити місто. Водночас ворог шукав слабкі місця в лінії оборони.
80 українських бійців, які стримали багатотисячне військо росіян
Щоб оточити Київ, росіяни почали просуватися до Житомирської траси. Запеклі бої точилися в Бучі та Ірпені.
«В Ірпені не дали противнику просуватися далі. Колись ми дивилися фільми про Сталінград, то зараз те саме можна сказати про Ірпінь: вулиця наша, вулиця їхня, будівля наша, будівля їхня», — згадує комбриг «Слов’ян».
Важливим містом на шляху росіян до Києва став Макарів. Окупанти не взяли місто під повний контроль, а обійшли його. Тут у битву вступили місцеві добровольці, про яких hromadske робило окремий репортаж. Згодом логістика забезпечення російських військ, які пройшли далі за Житомирську трасу, потрапила під загрозу.
Проте чи не найважливішими у другому етапі битви за Київ стали бої навколо селища Мощун. Уже згодом Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний порівняв учинок «Чорних Запорожців» у Мощуні з історією про триста спартанців. Як каже Залужний, усе через те, що 80 українських бійців стримали багатотисячне угруповання російських військ.
«Утримати цей форпост було надважливим завданням. Адже Мощун міг стати для ворога воротами на шляху до столиці. Проте наші воїни проявили дива військової майстерності. Вони втримали Мощун. І цим захистили Київ», — написав Залужний на своїй Facebook-сторінці.
Село Мощун розташоване за 5 км від аеродрому Гостомеля на іншому березі річки Ірпінь. Звідси до адмінмежі Києва теж 5 км, а до житлових кварталів — трохи більше ніж 10 км. Далі на столицю росіяни могли йти двома шляхами: через Петрівці та Вишгород або через Горенку й Пущу-Водицю.
«З цього боку ворог кинув усю еліту, що в нього була. Тут воювали 76-а й 98-а дивізії ВДВ — це еліта, 155-а бригада морської піхоти, сили спецпризначення. Ми закріпилися й залишились у Мощуні. З нашого боку всі сили та засоби працювали для того, щоб противнику дати відсіч і не дозволити зосереджуватися на цьому березі річки Ірпінь. Тут були підрозділи Сил спецоперацій ГУР, розвідники. Потім ми ротаційно перекидали туди підрозділ морської піхоти, інші підрозділи», — розповідає «Слов’ян».
Бої за Мощун почалися наприкінці лютого. Щодня ворожа авіація та артилерія намагалися витиснути українських бійців з населеного пункту або оточити їх. Якби окупантам вдалося закріпитися в Мощуні і створити плацдарм, далі вже був би Київ. Проте 11 березня оборонці Мощуна відчули, що зможуть встояти.
Загалом же командування зрозуміло, що остаточно зупинили ворога, приблизно 20 березня. Сталося це тоді, коли росіяни відмовилися від наступальних дій на іншому березі Дніпра — у районі Броварів та Борисполя.
Фото: AP Photo / Efrem Lukatsk
Від бойових дій — до мародерства
«На лівому березі головний удар планувався з напрямку Чернігова та Сум. З того боку наступали мотострілецькі й танкові частини. Але там їм завдали такого сильного удару, що ворог утратив свої наступальні можливості», — згадує «Слов’ян».
Провал виходу на Київ з лівого берега здебільшого був зумовлений двома факторами. Головний — спротив оборонців міст на Сумщині та Чернігівщині. Як наслідок — проблеми росіян з логістикою.
«Виникло питання щодо логістичних ланцюгів — постачання зброї, боєприпасів, а насамперед пального та харчів для російської армії, колони якої розтягнулися на кілька сотень кілометрів від державного кордону до бойових дій, наприклад, у районі Броварів. Колони без належного бойового прикриття не мали можливостей діставатися до бойових підрозділів під Броварами — відповідно, спроможності бойових підрозділів значно зменшувалися. Фактично атака зривалася», — пояснює військовий експерт Владислав Селезньов.
А в російського угруповання на правому березі виникла інша проблема. Армія окупанта була деморалізована і від бойових дій перейшла до мародерства та воєнних злочинів.
«Масове мародерство почалося з того, що командування втратило контроль над військами. Понад те, можна стверджувати, що саме офіцери керували мародерством і скоєнням воєнних злочинів», — каже військовий експерт Михайло Самусь.
Зрештою наприкінці березня постало питання контрнаступу ЗСУ. Тоді ж з’явилася інформація про можливість оточення російських військ під Києвом. Проте Михайло Самусь сумнівається, що за тих умов ця операція була можлива.
«У Київській області було 35 тисяч росіян. Щоб стільки оточити, потрібно було б знімати сили з інших напрямків. А це було неприпустимо. Знищили їх і так багато», — каже Самусь.
Під загрозою знищення угрупування російське керівництво заявило про відвід військ з-під Києва і назвало це жестом доброї волі. Проте в цей жест не вірять українські військові.
«Вони пішли з однієї причини: тих сил і засобів, які вони мали, не вистачало, щоб вести повномасштабну агресію. Все, що було тут, поїхало на схід», — вважає комбриг «Слов’ян».
«Завдяки активним діям ми повністю звільнили Київську область. Це не тому, що ворог утік. Це тому, що наші активні дії зірвали всі плани ворога — здійснити повторний наступ на Київ», — підсумував бригадний генерал Олександр Грузевич.
Фото: AP Photo / Natacha Pisarenko
Росіянам не дали блискавично зайти в Київ у перші дні й унаслідок тривалих жорстких боїв упродовж березня. Прорахунки першого етапу битви за Київ росіяни намагалися виправити, але їм це не вдалося. Головне — вони не були готові до шаленого спротиву не лише ЗСУ та інших бойових підрозділів, а й цивільних, які добровільно боронили країну.
У підсумку росія програла головну битву перших місяців широкомасштабного вторгнення — битву за столицю. Ба більше, російській армії довелося ганебно відступити. Це відкрило світові увесь жах діяльності окупаційних військ і кардинально змінило позицію західних союзників. Україні нарешті почали давати важке озброєння.
Після військової поразки під Києвом кремль не відмовився від планів знищити Україну як державу. У Москві можуть мати плани на реванш у битві за столицю. Проте в разі нового наступу на Київ оборонці міста будуть уже більш підготовлені зустрічати ворога.