Україна — Різкий тріск снайперського вогню пролунав по засніженій долині. Солдати в білому камуфляжі присіли низько, стріляючи по пагорбу навпроти, щоб забезпечити прикриття, коли четверо чоловіків евакуювали пораненого.
Ця акція була частиною тренувань із бойовою стрільбою для новобранців нещодавнього ранку біля столиці України Києва. Але в події був і незвичайний елемент. Поки офіцер української армії віддавав накази, стажери були членами добровольчого чеченського батальйону, до складу якого також входили кримські татари та українці.
Українські воєначальники давно заявляли, що солдатів для війни їм не бракує, але все ж прийняли до своїх лав тисячі добровольців, у тому числі і іноземних громадян. Багато з них, як і чеченці, є біженцями з самої Росії. Інші прийшли з навколишніх країн, таких як Грузія, які мають історію протистояння Москві та керівництву путіна.
«Ми бачили, що відбувається», — сказав Муслім Мадієв, сивобородий заступник командира чеченського батальйону, одягнений у навушники, щоб заглушити звуки пострілів, спостерігаючи за тренуваннями. «Україні не бракує чоловіків, але ми повинні приєднатися і бути частиною цієї війни».
Багато добровольців уже жили в Україні чи то на заробітках, чи то шукали притулку від політичного гніту на батьківщині. Деяким волонтерам довелося боротися з візами та посвідками на проживання, а бажання долучитися до боротьби викликало підозри в деяких українських чиновників і командирів, які несуть підвищену готовність до диверсантів.
Але волонтери, схоже, знаходять своє місце. Пан Мадієв, ветеран двох воєн у Чечні проти Москви, був соратником Джохара Дудаєва, колишнього радянського генерала, який очолював спробу Чечні отримати незалежність від Росії в 1990-х роках. Вигнаний з Чечні пан Мадієв оселився в Україні у 2016 році.
Його батальйон, названий на честь покійного чеченського лідера, є одним із кількох чеченських підрозділів, які приєдналися до України у її боротьбі проти Росії в останні роки після повстання підтримуваних Росією сепаратистів на сході України в 2014 році та анексії Криму. Пан Мадієв відмовився повідомити, скільки у нього активних бійців, просто сказавши: «Нам достатньо».
Він говорив про російське вторгнення так, як це роблять багато українців, кажучи, що якщо Москву не зупинити в Україні, вона буде загрожувати багатьом іншим країнам Європи.
Але молодші бійці його батальйону йдуть далі.
«Наша мета — звільнення Чеченської Республіки Ічкерія, — сказав чеченський боєць, використовуючи назву колишньої самопроголошеної республіки, — і допомогти всім народам, які цього хочуть, отримати свободу». Згідно з військовим протоколом, він дав лише своє кодове ім’я Мага.
Чеченці є лише одним із прикладів численних етнічних батальйонів і полків, які формуються в Україні після вторгнення Росії в лютому минулого року.
Бійці з Білорусі сформували багатотисячний полк. Інші волонтери походять з Кавказу та Середньої Азії, а також з етнічних меншин, які мають велику кількість населення в Росії: чеченців, татар і тюркомовних груп.
Більшість із них мотивовані історичними образами розкуркулення та утиску Москвою. Чеченці й татари були серед багатьох груп, які були знищені насильницькими депортаціями за Сталіна в 1940-х роках.
Є також невелика кількість російських вигнанців, серед них російські націоналісти та неонацисти, які виступають проти путіна. У багатотисячному полку білорусів багато противників президента країни Олександра Григоровича Лукашенка.
Їхня участь у війні може бути корисною для України, але це також потенційно вибухонебезпечне питання для київської влади, оскільки більшість із них плекає довгострокові політичні амбіції повернутися додому та повалити уряди Росії та Білорусі. Українські військові офіційні особи відмовилися коментувати використання ними добровольчих груп, тоді як представник Служби безпеки України, СБУ, заявив, що вона не відповідає за управління ними.
Але самі волонтери кажуть, що діють з повного відома та за завданням української армії та спецслужб. Багато їхніх операцій є таємними, включаючи небезпечні розвідувальні чи диверсійні місії в тилу Росії.
У відповідь на заклик президента України Володимира Зеленського на початку війни тисячі добровольців прибули із західних країн, зокрема США та Британії. Більшість приєдналася до Інтернаціонального легіону, який був визнаний українським урядом і, певною мірою, інтегрований до української армії.
На брифінгу минулого місяця міністр оборони України Олексій Резніков заявив, що є ідеологічні та політичні переваги того, щоб іноземні солдати воюють разом з українцями, захищаючи європейські цінності.
Іноземні солдати також отримували цінний досвід, додав він: «Досвід сучасної війни тут, війни технологій, війни безпілотників та радіоелектронної боротьби. Тож я думаю, що це взаємовигідний обмін».
Але волонтери з колишніх радянських республік багато в чому ще корисніші.
Вони мають мовну перевагу, оскільки більшість розмовляє російською, якою широко розмовляють в Україні, а іноді й українською, що полегшує координацію з українськими військовими. А деякі, як-от група грузинів у Кавказькому легіоні, мають бойовий досвід, бо служили в силах під проводом НАТО в Афганістані.
Знання Росії та росіян і ненависть до Москви зробили волонтерів хорошими агентами під прикриттям для Києва. Деякі українські чиновники та законодавці навіть висловили підтримку їхнім ініціативам. У жовтні, наприклад, український парламент ухвалив подання про визнання Чеченської Республіки Ічкерія територією, окупованою Росією.
Але вони також стикаються зі значними ризиками, враховуючи характер їхньої роботи в тилу ворога. Не лише російські громадяни, а й фактично будь-які солдати під прикриттям, захоплені російськими військами, зазнають жорсткого поводження.
Один із нещодавно сформованих добровольчих батальйонів «Туран» складається з тюркомовних етнічних груп із Кавказу, Середньої Азії та Росії. Її очолює біженець із Киргизстану Алмаз Кудабек, який працював перукарем на американських базах у себе на батьківщині та в афганському місті Кандагар.
Він каже, що залучив до групи азербайджанців, татар і китайських уйгурів, і він пристрасно говорить про маргіналізацію та пригнічення тюркомовних меншин у Росії. За його словами, Москва несправедливо залучала призовників для участі в війні переважно з віддалених і бідних регіонів Росії, в тому числі з тих, де проживають тюркомовні етнічні меншини, яких було вбито набагато більше, ніж етнічних росіян.
Але пан Кудабек сказав, що члени його підрозділу можуть обернути цю несправедливість собі на користь, проникнувши на окуповану Росією територію для виконання диверсійних завдань і навіть видаючи себе за російських солдатів.
«Ми просто хочемо воювати з росіянами», — сказав він. «Ми знаємо, які вони».
Попри очевидну цінність для українських військових, командири етнічних батальйонів скаржилися на відсутність підтримки з боку Києва. Командир чеченського батальйону пан Мадієв сказав, що окрім озброєння та боєприпасів, підрозділи повинні самі забезпечувати себе продовольством, паливом та технікою.
Лідер російського полку, ультраправий націоналіст, який використовує кодове ім’я Білий Рекс, сказав, що зіткнувся з численними перешкодами, коли формував загін невдовзі після вторгнення росіян.
Незважаючи на те, що він і його колеги-добровольці прожили в Україні кілька років, українці спочатку зустріли їх з підозрою щодо російських диверсантів. «Нас тримали під прицілом», — сказав він. «У нас було багато смішних і не дуже зустрічей, але я твердо вирішив мати цей полк».
Але вони знайшли підтримку і серед українців.
Українська добровольча група «Братство» врешті-решт допомогла російському полку знайти для себе роль, не таку відмінну від інших етнічних батальйонів, діючи в тилу росіян і виконуючи розвідувальні та диверсійні місії для української армії.
За кілька хвилин до того, як нещодавно вирушив на нічну місію, Білий Рекс сказав, що його метою завжди було знайти спосіб повернутися додому в Росію. Але він сказав, що війна навчила його, що шлях повернутися до Росії — це путіна та його уряд.
«Російський добровольчий корпус йде і руйнує нинішню владу — це єдиний спосіб», — сказав він. «Ви не можете переконати тирана піти, і будь-яка інша сила вважатиметься загарбником».
